Коротка історія Мадейри
Історія Мадейри стисло: португальське відкриття в XV столітті, цукровий бум, торгівля вином із Британією, перші туристи, автономія й сучасний острів.
Мадейра була безлюдною, доки шістсот років тому сюди не прибули португальці. Відтоді острів був цукровою колонією, винною імперією, зимовим курортом європейських монархів, а з 1976 року — автономним регіоном Португалії.
Відкриття: XV століття
Португальські мореплавці на службі в Енріке Мореплавця на чолі з Жуаном Гонсалвешем Зарку й Тріштаном Вашем Тейшейрою досягли Порту-Санту 1418 року, а Мадейри — близько 1420-го. Вони знайшли острів, укритий лісом, і назвали його Madeira — «деревина». Поселенці розчищали землю, частково вогнем, і острів поділили на капітанії з центрами в Машику й Фуншалі. Щоб доправити воду з вологої півночі й гір на сухий південь, вони почали копати перші левади.
Цукровий бум: XV і XVI століття
Цукрова тростина зробила Мадейру багатою. Певний час острів був одним із провідних виробників цукру у світі, а купці Фуншала купували на прибутки фламандський живопис і коштовне церковне начиння, багато з якого досі можна побачити в Музеї сакрального мистецтва. Торгівля трималася на поневолених людях з Африки, а також на португальських робітниках. Коли з’явився дешевший цукор із Бразилії й Карибів, Мадейра перейшла на вино.
Вино й британці: XVII–XIX століття
Судна, що перетинали Атлантику, заходили до Фуншала по вино, і купці помітили, що спека довгого плавання його покращує. Мадейра увійшла в моду в Британії та Америці; кажуть, саме нею пили тост під час підписання Декларації незалежності США. Британські купецькі родини оселилися у Фуншалі й збудували винні льохи та величні заміські маєтки, кінти, багато з яких збереглися. Див. мадейрське вино.
Перші туристи: XIX століття
М’який клімат приваблював хворих і заможних гостей із Північної Європи, особливо взимку. Імператриця Єлизавета Австрійська, «Сіссі», провела тут зиму, а наприкінці XIX століття відкрилися готелі на кшталт Reid’s. Мадейрська вишивка стала експортною галуззю. 1921 року останнього імператора Австрії Карла I вислали на Мадейру; він помер 1922 року й похований у церкві Монте.
Автономія й сучасний острів: від XX століття донині
Після португальської революції 1974 року Мадейра 1976-го стала автономним регіоном із власним парламентом і урядом. Інвестиції, зокрема європейські фонди, збудували швидкісні дороги, тунелі й подовжену злітну смугу, що змінили життя острова. 1999 року лавровий ліс увійшов до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні головна галузь — туризм, поряд із вином, бананами й послугами.